Історія прання - еволюція пральних машин
Щойно з'явився одяг, відразу постала проблема його очищення від бруду. Дуже давно люди помітили, що в цьому може допомогти вода. У різних народів існували різні способи прання. Однак всі вони здебільшого зводилися до замочування білизни в холодній або гарячій воді, після чого її терли, били, били об плоскі камені на березі річки, полоскали, віджимали та сушили. В Індії, наприклад, прачками були виключно чоловіки, і подекуди ця "професія" збереглася до наших днів — незворушні індуси цілий день вибивають білизну об великі камені. Цим методом ще не так давно користувалися і в наших селах — часто можна було побачити жінок, які стоять на помостах, що спускаються до берега.
Ім'я людини, яка здійснила "революцію" в пранні, винахідника пральної дошки, історія, як це часто буває, не зберегла. Однак він, без сумніву, заслуговує вдячності людства, адже процес прання одразу став значно легшим. Перші "дошки", ймовірно, були з каменю (археологи інколи знаходять їх під час розкопок), згодом з’явилися дерев’яні, металеві, пластмасові і навіть... скляні. І відтоді основний "робочий орган" — рифлена поверхня, об яку терли і били мокру білизну — залишався майже без змін.
Цікаво, що вже в записній книжці Леонардо да Вінчі, де великий художник фіксував свої винаходи, була намальована конструкція механічної пральної машини, а також ультразвукової (білизна пралася за допомогою звукових коливань). Але від ідей геніального винахідника до їх реалізації було дуже далеко: пройшло багато часу, перш ніж різноманітні машини замінили прачок, які виконували важку роботу.
Перша пральна "машина" являла собою звичайну дубову діжку, в яку наливали воду. До кипіння її доводили за допомогою розжарених каменів, які кидали у воду. Потім у окріп клали білизну, додавали мішечок із запареною в печі золою (лугом) і все ретельно перемішували.
До речі, милом для прання не користувалися ще довго після його винайдення — це вважалося надто дорогим задоволенням.
Механізувати прання намагалися ще з кінця XVII століття. Проте ці незграбні споруди важко назвати "пральною машиною". У дерев'яній гранованій діжці оберталося кілька дерев'яних циліндрів, які простирювали тканину у воді, куди додавали мийний засіб. І на початку минулого століття "пральною машиною" залишалася велика діжка, щоправда, тепер уже на ніжках. Внутрішня поверхня та дно були рифленими для більш ефективного прання (мудрість давнього винахідника!). Зверху діжка закривалася масивною кришкою, а в нижній частині встановлювався кран для зливу води. У діжці був своєрідний "ротор" — хрестовина з лопатями, яка оберталася за допомогою спеціального важеля. Цей важіль являв собою довгу палицю на зріст людини, яку треба було нахиляти то в один бік, то в інший.
Залишалася ще одна трудомістка операція — віджим білизни, але незабаром удосконалили й її: речі пропускали між двома дерев'яними валками, які досить ефективно видаляли воду з білизни.
Перший апарат, який дійсно можна було назвати пральною машиною, з’явився в середині позаминулого століття — він приводився в дію паровим двигуном. У такій машині можна було замочувати, прати, полоскати, відбілювати, синити та накрохмалювати білизну. Агрегат був винайдений англійцем Генрі Стіннсом, і його конструкція частково зустрічається й у сучасних машинах. Однак машина Стіннса мала один "невеликий" недолік — її неможливо було купити й принести додому, оскільки вона була дуже громіздка і зовсім нетранспортабельна.
Електрична пральна машина з’явилася у США наприкінці позаминулого століття. Правда, її конструкція мало чим відрізнялася від механічної, хіба що діжку замінив компактніший металевий резервуар. Хрестовина залишилася, але тепер вона оберталася не вручну, а за допомогою мотора. Однак одразу виявився недолік машини: якщо швидкість ручного приводу можна було легко регулювати й час від часу скидати білизну, що обліпила хрестовину, то з мотором це не виходило. Тканина намотувалася на рухомі деталі, навантаження на мотор ставало надмірним, і той міг перегоріти.
Рішення проблеми виявилося несподіваним: навіщо обертати білизну, якщо можна обертати... воду? Це придумав американський інженер Джон Міллер. Він запропонував диск із виступаючими ребрами, названий активатором, за допомогою якого можна було створювати "бурю" в чані з водою. Активатори швидко завоювали популярність у всьому світі, і Міллер розбагатів.
Наступним кроком в історії створення пральних машин стало обертання самої ємності з водою та білизною. Такі пральні машини з’явилися в минулому столітті і відразу стали популярними: в одному баці білизна і переться, і віджимається, а тканина при цьому менше пошкоджується.