ОТ такий собі КУТЮР або як відрізнити підроблену річ від справжньої

Відповідно до пункту “Інструкції щодо надання послуг з хімічної чистки та фарбування (перефарбування) виробів” (затверджено Наказом Українського союзу об’єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення 27.08.2000 р.), під час прийому виробу у замовника на чистку, в квитанції необхідно вказати його “узгоджену вартість”.

В “Інструкції” не зазначено, з якою метою потрібен цей пункт, але очевидно, що на випадок компенсації при пошкодженні виробу. Від обговорення морально-психологічного аспекту процедури “узгодження вартості” та можливих її наслідків ми поки що вирішили утриматися, хоча це наболіле питання вже давно залишається актуальним для підприємств хімчисток і пралень. Мова піде про те, як все ж таки визначити походження виробів, що надходять в обробку: підпільний цех на Малій Арнаутській або ж Будинок Високої моди з Рима, Парижа, Мадрида…

Питання реальної вартості виробу часто постає перед нами у випадку його пошкодження в процесі чистки. Однак, щоб уникнути всіляких непорозумінь, про це варто задуматися ще до прийому речі на обробку.

Управління у справах захисту прав споживачів, на жаль, не розглядає причини, через які виріб було пошкоджено. А в більшості випадків вини підприємств немає. Фахівці хімчисток, керуючись маркуванням, що містить способи обробки, не порушують технологічний процес, але при цьому виріб стає непридатним.

У чому ж причина?

Ні для кого не секрет, що велика кількість текстильних та шкіряних виробів, що продаються на українському ринку, виготовлена без дотримання технології. Більше того, супровідне маркування часто не відповідає ні складу тканини, з якої пошито річ, ні можливим способам її обробки. Інструкції контролюючих органів “фахівці повинні навчитися розпізнавати підробки”, чесно кажучи, не надихають. Часи грубих підробок безповоротно минули. Вітчизняний та іноземний підпільний виробник ретельно працює над покращенням зовнішнього (зауважимо, лише зовнішнього) вигляду виробу, використовуючи при цьому етикетки, маркування та підкладки з логотипами відомих брендів. При цьому вартість таких “ознаків автентичності” зовсім невелика.

Відрізнити підробку від оригіналу в таких випадках досить складно, а розраховувати на “добровільне зізнання” клієнта про те, що річ була куплена на найближчому речовому ринку, а не на показі високої моди в Парижі — просто смішно.

Існують й інші канали збуту підроблених “фірмових” речей, де за виріб з того ж підпільного цеху покупцеві доведеться викласти чималу суму (звичайно, мова не йде про фірмові магазини). У цьому випадку в оману вводяться і споживачі. Будь-який дефект на так званому “фірмовому” виробі, якщо за нього заплатили від 500 до 1000 у.о., сприймається як задумка великого кутюр’є. І “горе тому”, хто посміє подумати інакше!

А подумати інакше все ж доведеться, якщо:

• шов на виробі нерівний;
• шви не оверлочені, а обрізані ножицями-зигзаг;
• підгин підклеєний, а не підшитий;
• на підкладці виробу пришиті маркування різних виробників;
• вшиті етикетки, що містять можливі способи обробки, суперечать одна одній (наприклад: для підкладки дозволено лише прання, а для всього виробу — лише хімчистка в перхлоретилені);
• в швах шкіряного виробу помітна поліетиленова клейова підкладка;
• на виріб із синтетичної тканини прикріплена етикетка з вказівкою складу тканини 100% натурального волокна;
• колір вшитої блискавки явно не відповідає кольору виробу;
• назва фірми містить орфографічні помилки (перевірити це досить легко, достатньо подивитися правильне написання у модних журналах);
• розмір не відповідає дійсності (перевірити за шкалою відповідності, залежно від країни-виробника).

Редакція нашого журналу поцікавилася у європейських експертів Міжнародної Асоціації обробки текстилю CINET, їхньою думкою з цього приводу. Пан Тагге з інституту Hohenstein (Німеччина) люб’язно поділився своїм поглядом: “Що стосується одягу класичного стилю, можна зазначити, що європейські виробники високого рівня виготовляють свою продукцію, переважно, з натуральних тканин. Підробити, наприклад, піджак зі змішаного складу вовни та шовку практично неможливо, до того ж, це буде коштувати недешево. Різниця у якості буде більш очевидною, якщо при підробці використано дешевший матеріал, як, наприклад, віскоза. Методом спалювання шматка тканини можна більш точно визначити її склад.

У Західній Європі всі виробники зобов’язані маркувати (етикетувати) вироби як за складом тканини, так і за способами догляду за ними. Жодна відома фірма не буде нехтувати своїми обов’язками з маркування одягу, оскільки в такому випадку вона ризикує тим, що ціла низка країн може відмовити їй в імпорті такої продукції. Сьогодні у виробництві прийнято використовувати 2 етикетки: склад тканини та можливі способи обробки виробу”.

Отже, виходячи з усього вищезазначеного, можна зробити один висновок — слід бути вкрай уважними під час прийому речей у хімчистку та при прийнятті рішення про доцільність чистки таких виробів. Інакше, як кажуть, собі дорожче буде.