Історія створення мила
Необхідність підтримувати чистоту тіла виникла у людини, мабуть, коли вона усвідомила себе людиною. Можливо, ще первісні люди виявили миючі властивості золи. В будь-якому випадку, археологи встановили, що вже 6000 років тому існувало налагоджене виробництво мила. Причому в різних частинах світу сировина була різною — природні лужні солі, рослини, зола, тваринні жири.
Але, за свідченням давньогрецького історика Геродота, багато племен і народів не знали мила. Наприклад, скіфські жінки робили порошок з деревини кипариса і кедра і змішували його з водою і ладаном. Отриманою маззю, яка видавала тонкий приємний аромат, вони натирали все тіло. Потім мазь змивали, і шкіра ставала чистою і гладкою. Давні греки і римлянки також користувалися мазями замість мила. Причому для зняття мазі використовували різноманітні скребки.
І хоча мило вже було винайдене, багато народів до середніх віків продовжували користуватися лугом, бобовою мукою, клеєм, пемзою, ячмінною закваскою, глиною... Причому навіть у XI столітті знаменитий лікар Ібн Сіна рекомендував користуватися милом лише для видалення лупи, при шкірних захворюваннях і для обмивання прокажених. Здорові ж люди, на його думку, повинні користуватися глиною, яка прекрасно очищає тіло.
В античному світі мило виготовляли з козячого, баранчого або бичачого жиру, який варили з золою бука. Мило було трьох сортів: твердим, м’яким і рідким. Використовували мило не тільки для умивання, але й для фарбування волосся в жовтий, рожевий або червоний кольори. Римляни навчилися цьому у галлів. Галли носили довге волосся, і щоб воно добре трималося, змащували його рослинною олією з червоною землею. Коли ця суміш потрапляла на воду, утворювалася густа піна, завдяки якій волосся ставало чистим і ароматним. Можливо, подальші роздуми римських «дослідників» були такими: якщо до олії, якою натирали тіло, додати якийсь подібний до фарби речовина, то, може, можна буде легко змивати жир і бруд? Можливо, до олії додали золу морських рослин або деревний вугілля. Так і був відкритий один із способів виробництва мила.
У середні віки основними постачальниками мила в Європі були міста Неаполь і Марсель. Поступово цьому ремеслу — варінню мила — навчилися й інші народи. Ставлення до професії мыловара було найсерйознішим: в Англії, наприклад, під загрозою смерті членам гільдії мыловарів заборонялося ночувати під однією покрівлею з представниками інших ремесел (щоб випадково не видати таємницю виготовлення мила). А в Німеччині покровителем мыловарів став сам імператор Карл Великий!
Селяни прали і милися лугом — деревну золу заливали кип’ятком і розпарювали в печі. Головним центром мыловаріння вважалося Шуя — навіть на її гербі зображено шматок мила. Високою якістю туалетного мила славилася московська фабрика Ладыгіна. У рекламі фірми говорилося: «Наше мило міцне... ядро для умивання і миття визнано другим після італійського і іспанського». Туалетне «умивальне» мило варили на фабриці з коров’ячого масла і сала «пудами, фунтами — у брусках, печатках і кульках». Покупцеві пропонувалося на вибір — біле і кольорове мило, приготовлене на мигдалевому, маковому та інших оліях, на коров’ячому маслі з духами і без духів, есенцію мильну і дьогтярне мило від «скотських хвороб».
У 1843 році француз Альфонс Ралле заснував у Москві фабрику «Ралле і К°», яка почала випускати мило, помаду і пудру. Щодня виготовлялося близько 50 кілограмів досить дорогих товарів (значна частина припадала на мило). Фірма «Ралле і К°» є «прабабусею» сучасної парфумерної фабрики «Свобода».
Великим попитом користувалося мило іншої, досить відомої в минулому столітті парфумерної фабрики, точніше, фірми, власником якої був Генріх Афанасійович Брокар. Цей «некоронований король» парфумерії досяг значних успіхів. Народився він у Франції і вже у 14 років разом із старшим братом продовжив розпочате їх батьком парфумерне діло в Америці. Через деякий час за порадою батька він переїхав. У віці 25 років Брокар знайшов спосіб виготовлення концентрованих духів і поїхав до Парижа. Там він продав своє винахід за досить солідну суму. На ці гроші у 1846 році він орендує приміщення під мильну фабрику. Спочатку штат «працівників» складався з самого Брокара, мильного варника Олексія і робітника Герасима.
Вся техніка фабрики складалася з трьох котлів, дров’яної печі і кам’яної ступки. За день виготовлялося до 120 шматків мила. Безсумнівною заслугою Брокара і запорукою його успіху було те, що він першим з парфумерів випустив дешеве копійчане мило. Високий попит забезпечив і високі доходи, завдяки чому Брокар почав продавати і дорогі духи, мило та одеколони. Він оснастив виробництво паровими машинами, залізними котлами, вальцями, пресами, намагаючись зробити навіть найдешевший товар естетично привабливим.
Наприклад, його мило «огірок» було настільки схоже на справжній овоч, що купувалося просто з цікавості.
У 1869 році Брокар вже придбав маєток на розі Арсенівського провулка і Митної вулиці, де побудував фабрику — сьогодні це фабрика «Нова зоря». Популярність продукції фабрики Брокара забезпечував постійний пошук нового. Брокар винайшов сорти мила «М’ятне», «Кокосове», «Російське», «Національне». Часто виїжджаючи до Європи, він налагоджував зв’язки з кращими парфумерами Франції, запрошував до себе на фабрику першокласних майстрів-парфумерів. Примітний уривок з листа Брокара до дружини: «Що стосується сортів мила та їх якості, то тут (Німеччина, Франція) всі сорти мила знаходяться на низькому рівні, а у нас виготовляються набагато кращі мила».
Не так давно мило було необхідне як для умивання, так і для невеликих прань. Вважалося, що для прання в річці чи озері мило підходить найкраще. Хазяйки стверджували, що натуральні мила виводять забруднення з шовку і вовни краще будь-якого синтетичного засобу. Мило має величезну перевагу перед пральними порошками — воно не забруднює воду в ріках і озерах, легко засвоюється і переробляється мікроорганізмами. Його не складно осадити з стічних вод.
У 1399 році в Англії король Генріх IV заснував орден, особливою привілеєю членів якого було... миття в бані з милом.
У другій половині XVII століття у Франції був виданий королівський указ, згідно з яким варити мило можна було лише в червні, липні та серпні. Готувати його слід було тільки з золи, поташу та оливкової олії і «нічого іншого не брати».
Земля острова Кімолос, що входить до групи Кікладських островів у Егейському морі, складається з речовини, яку жителі острова з незапам’ятних часів використовують як мило. Вони миються нею і стирають білизну. Кажуть, що, коли йде дощ, острів буквально весь покривається мильною піною.
На що і як використовують у світі миючі засоби? Як було встановлено, до 70% — на загальне прання (у США та Англії це називають «важким»). Це прання раз на 10—12 днів, коли стирається постільна, столова та інша білизна. Від 15 до 20% миючих засобів використовується на легке прання (те, що ми називаємо «постіркою») і на миття посуду. Решта миючих засобів витрачаються на умивання, миття волосся, чистку віконних стекол і миття підлог.